Японські вчені з Кіотського університету зробили важливий крок у розгадці однієї з найбільших загадок домашніх улюбленців: чому коти муркочуть. Їм вдалося ідентифікувати ген, який може бути відповідальним за цей унікальний звук.
Попри тисячолітню історію співіснування людей і котів, механізм муркотіння і його призначення досі залишаються предметом наукових дискусій. Деякі вважають, що муркотіння є універсальною комунікативною формою у всьому котячому світі, інші ж наполягають, що воно властиве лише дрібним видам, як-от Felis catus.
Команда біолога Юме Окамото дослідила ДНК 280 домашніх котів і зіставила її з інформацією про поведінку, яку надали власники. Виявилось, що гени андрогенних рецепторів короткого типу значно частіше зустрічаються у котів, які, за спостереженнями господарів, більше муркотіли та були більш «балакучими» в присутності людей. Особливо це стосувалося самців.
Андрогенні рецептори пов’язані з дією тестостерону, тож варіації в довжині гена можуть впливати на поведінку, зокрема — на вокалізацію.
Порівнюючи цю генетичну ознаку з іншими видами котів, дослідники виявили, що довга версія гена андрогенних рецепторів притаманна лише домашнім котам. Навіть найближчі родичі — кіт-рибалка (Prionailurus viverrinus) та бенгальський кіт (Prionailurus bengalensis) — такого варіанту не мають. Це свідчить, що мутація виникла під час одомашнення котів.
Попередні дослідження також вказували, що чистопородні коти частіше мають цю довгу версію гена, на відміну від безпородних або колишніх вуличних тварин. Імовірно, тварини, які зростали виключно серед людей, менш залежні від активного звукового спілкування для виживання — тому в популяції зберігся менш “голосистий” варіант гена.
Цікаво, що муркотіння спостерігається не лише у задоволених або щасливих котів, а й у тих, хто зазнав травми чи болю. Це привело науковців до гіпотези, що муркотіння може мати лікувальний ефект.
Раніше було встановлено, що спеціальні м’які подушечки у голосових зв’язках котів дозволяють створювати низькочастотне муркотіння (25–30 Гц) без активного м’язового скорочення. Тобто воно значною мірою автоматизоване.
«Ми сподіваємося, що наше дослідження поглибить розуміння котячої природи та допоможе людям будувати тепліші й гармонійніші стосунки зі своїми улюбленцями», — зазначає Окамото.
Можливо, ми ще не знаємо всіх таємниць муркотіння, але завдяки сучасній науці ми дедалі ближче до розгадки — і до ще більшого взаєморозуміння з нашими пухнастими друзями.
