Уявіть: ваш кіт сидить на підвіконні, дивиться у двір і раптом видає протяжне «мя-а-ау» — хоча ви стоїте за його спиною і він це прекрасно знає. Тоді хто адресат? Голуб? Сусідський рудий нахаба на паркані? Чи кіт просто «розігрівається» перед вечірньою розмовою з вами? Відповідь на це питання куди цікавіша, ніж здається.
Про це пише ChatLap.
Звідки взявся міф про «людське» нявкання
Версія про те, що нявкання — це виключно «людська» мова кішок, справді має наукове підґрунтя. Нявчання еволюціонувало під час одомашнення, щоб ефективніше спілкуватися з людьми.
За тисячі років одомашнення кішки навчилися нявкати таким чином, щоб отримати від людей саме те, що їм потрібно. Звучить переконливо, правда? Але тут є нюанс. Будь-хто, хто хоч раз проходив повз двір, де з’ясовують стосунки двоє вуличних котів, одразу відчув на власних вухах, що це явно не «тиша та знаки запахами».
Домашні кішки багато розмовляють зі своїми людськими співмешканцями, використовуючи різні нявчання для передачі різних повідомлень. Це факт. Але звідси зробили надто прямолінійний висновок: начебто голос — лише для нас, двоногих годувальників. Насправді ж логіка еволюції набагато прагматичніша.
Кішки спілкуються одна з одною — і це не березневі концерти
Так, березневий «спів» під вікном — це окрема пісня. Але подивіться на мирніші ситуації. Ось один вуличний кіт обережно наближається до іншого біля миски. Короткі звуки, майже питальна інтонація — це не агресія, це буквально переговори. Щось на зразок «я тут новенький, чи є для мене місце?» А інший відповідає — теж голосом. І ні, це не шипіння і не гарчання. Це саме та вокалізація, яку ми звикли називати нявканням.
Незважаючи на те, що кішки вважаються одинаками, насправді вони дуже товариські й уміють вписуватися в різні соціальні групи. За словами вчених, кішки набагато більш соціальні тварини, ніж передбачалося раніше. А соціальна тварина — це тварина, яка спілкується. Усіма доступними інструментами. І голос — один із найефективніших.
Що каже сучасна наука про міміку і вокал котів
Кілька років тому дослідники з Канзаського університету провели цікавий експеримент: вчені спостерігали за спонтанною взаємодією між 53 дорослими домашніми котами в кафе для домашніх тварин у Лос-Анджелесі, записуючи їхні вирази мордочок. Виявилося, що кішки мають 276 різних виразів своїх котячих морд. Але найцікавіше не цифра. Загалом вчені зафіксували 688 лицьових сигналів під час комунікацій котів один з одним. Тобто кішки активно «розмовляють» мімікою — і саме одна з одною, не з людьми.
Якщо чесно, це руйнує образ кішки як самотнього мовчазного хижака, якому потрібен лише людський консервний ніж і тепла батарея. За словами вчених, деякі з цих виразів були не лише для спілкування між котами, а й продуктом 10 000-річної спільної еволюції котячих з людьми. Тобто межа між «мовою для людей» і «мовою для кішок» — розмита. Дуже розмита.
Чому ми так охоче вірили в цей міф
Тут дві причини, і обидві — про нас, не про котів. Перша: людям приємно думати, що кіт нявкає саме для них, виділяючи їх із усього іншого світу. Це антропоморфізм у чистому вигляді — ми прагнемо бути особливими для своїх улюбленців. Друга причина прозаїчніша: довгий час дослідити поведінку кішок у дикій природі було технічно складно. Кішки рідко нявчать один одному — саме таке твердження довго панувало в науці, бо спостерігати за ними без камер-пасток у полі було майже нереально. Але сучасне обладнання змінило картину.
І ось що цікаво: кішки взаємодіють з людьми не тільки заради їжі — вони активно прагнуть до соціального контакту і формують зв’язки зі своїми господарями. Це означає, що нявкання на господаря — не просто «відкрий консерву», а частина складнішої соціальної взаємодії. Тієї самої, яку кіт використовує і з іншими котами — просто з іншою інтонацією і частотою.
Кіт — це не перемикач із двома режимами «мяу для людей» і «шипіння для кішок». Він просто використовує голос там, де це працює. Людина відгукується на нявкання — отримує нявкання. Інший кіт реагує — отримує своє. Еволюція не створює зайвих обмежень. Так що наступного разу, коли ваш улюбленець гаркне щось у бік вікна — не поспішайте думати, що він забув про вас. Можливо, він просто веде паралельне соціальне життя, про яке ви навіть не підозрюєте. І чи не це робить котів такими захопливими?
